Завдяки потужній кореневій системі й оптимальній евапотранспірації сорго надзвичайно ефективно використовує ґрунтові води. Потреби сорго у воді помірні (близько 400–500 мм), і воно добре витримує водний стрес. На ділянках із помірно глибоким ґрунтовим шаром потреби сорго у воді значно нижчі, ніж в інших ярих культур.
Вирощування сорго допомагає зменшити вплив деяких паразитів. Наприклад, сорго є відомим засобом боротьби з нематодами. Крім того, його можна вирощувати в регіонах із високим рівнем впливу жуків Diabrotica (у Західній Європі) та Macrophomina (у Південній Європі).
Одна з причин, що змусила італійського фермера Марко Берґаміввести сорго до своєї сівозміни, –це усвідомлення проблеми кліматичних змін. Але запровадивши цю інновацію, він відкрив для себе привабливу та рентабельну культуру.
Для досягнення найкращого врожаю достатньо 100–150 кг азоту й 60 кг фосфору та калію. Крім того, велика частина добрив повертається в ґрунт після збирання врожаю: 40 % азоту, 80–85 % калію й 20–30 % фосфору. Кількість добрив для додавання визначається залежно від цільового показника врожайності.
Завдяки дуже розвиненій кореневій системі, можливості сходити серед літа й високій кількості біомаси, що виробляється, сорго має багато переваг при сівозміні: захист ґрунту влітку й полегшення боротьби з бур’янами перед наступним засівом за рахунок його високої ефективності як покривної культури. Сорго як культура, що передує ярим культурам, перешкоджає ерозії ґрунту взимку та вимиванню азоту, а також допомагає збереженню структури ґрунту.
Однією з особливостей сорго є так званий С4-фотосинтез, що також характерний для кукурудзи й цукрової тростини. Цей механізм підвищує ефективність процесів фотосинтезу в рослині навіть за умов посухи та високих температур.
